КУРС 3

УРОК № 6

ТЕМА УРОКУ: Зразки пластики класицизму: пам’ятник А.-Є. Рішельє в Одесі, пам’ятник князю Володимиру в Києві, чотири фонтани на площі Ринок у Львові. Побутовий та історичний жанри у станковій скульптурі: Л. Позен. Пам’ятники і скульптурні портрети діячам української культури.

КОНСПЕКТУЙТЕ! ВЧІТЬ! ЗНАЙТЕ!

Ми продовжуємо вивчати тему - Скульптура України

Отже, починаймо)))

Для української скульптури кінця ХІХ ст. характерні еклектичні тенденції (механічне поєднання в одному вченні різнорідних, органічно несумісних елементів, які запозичуються з протилежних концепцій). Пластика класицизму відходила в минуле, на зміну йшов реалізм, що прагнув віддзеркалювати явища життя без помпезності та урочистості.

Класицизм в архітектурі України зароджується в 70-х рр. XVIII ст. Характеризується світлими барвами, стриманими й чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення. Ознаками нової архітектури була імпозантність. Будівлі цього часу несуть відбиток античності і Відродження. Зразками є храми (Спасо-Преображенський собор у Новгороді-Сіверському, дзвіниця Успенського собору в Харкові), палаци козацької старшини (Палац К. Розумовського в Батурині, Почепі, Яготині, Глухові, Палац графа Завадовського в Ляличах, Палац і церква Кочубеїв у Диканьці), будівля Київського університету. В класицистичному стилі побудована Набережно-Микільська церква на Подолі та ротонда фонтана «Самсой» в Києві, багато будівель Львова, Чернівців, інших українських міст.   

Монументальна скульптура відгукувалася на демократичні запити суспільства. На громадські кошти в містах України були встановлені пам’ятники І. Котляревському, М. Гоголю, А. Міцкевичу, О. Пушкіну. Погрудні портрети Т. Шевченка, М. Кропивницького, І. Котляревського, М. Лисенка та ін. створив Федір Балавенський (1865—1943). Символом столиці став кінний пам’ятник Б. Хмельницькому на Софійській площі, автор якого Михайло Микешин (1835—1896).

    Які жанри й образи цікавили авторів станкової скульптури?

      Скульптура класицизму представлена в пам’ятнику Рішельє в Одесі та надгробку К. Розумовському в Батурині (скульптор І. Мартос). Іван Мартос належить до числа кращих представників світової культури і по праву вважається творцем стилю класицизм в цьому виді мистецтва. Роботам притаманні антична врівноваженість і спокій. У Львові класицистичні зразки представлені у надгробках Личаківського цвинтаря роботами Б.Торвальдсена. Автором чотирьох фонтанів на площі Ринок с австрієць Г. Вітвер, представник віденського класицизму.

Пам’ятник Богдану Хмельницькому а найвідомішим пам’ятником Києва, своєрідною візитівкою міста. Скульптура є символом мужності полководця, який неначе зупиняє стрімкий рух, аби вказати народові, що зібрався на площі, па північний схід (саме на Софійському майдані в 1648 році кияни зустрічали Хмельницького та козацькі полки після перемоги під Пилявцями). У владному приборканні коня, рішуче піднесеній правій руці з булавою, зверненому до народу обличчі відчувається незламна воля сильної особистості.

У станковій скульптурі митці звернулися до побутового та історичного жанрів. Основоположник української жанрової скульптури Леонід Позен (1849—1921) у своїх творах втілював образи людей із народу. До кращих творів митця в історичному жанрі належать «Скіф» і «Запорожець у розвідці». Л. Позен також автор пам’ятників І. Котляревському та М. Гоголю в Полтаві. Меморіальний комплекс родини меценатів Харитоненків із двох мармурових статуй «Ангел з дитиною» та «Розп’яття» створив французький скульптор Арістід Круазі (1840—1899), автор багатьох статуй у Парижі. Скульптурам притаманне реалістичне зображення людських почуттів. Свого часу їх вважали найкращим надгробком у світі (копії містяться в Луврі).

      

    Архітектурі України притаманна монументальна декоративна пластика, скульптурні оздоблення фасадів та інтер’єрів. Наприклад, три скульптурні групи прикрашають фасад будинку Львівської національної опери. На вершині розташована «Слава» — крилата жінка з пальмовою гілкою, поряд — «Комедія і драма» та «Музика». Їх автор — скульптор Петро Війтович (1862—1936). Рельєф фронтону і скульптури в інтер’єрі — «Любов цілує Амура», «Заздрість, зневажена Любов’ю», «Материнство» виконав за ескізами П. Війтовича Антон Попель (1865—1910).

      Що можна розповісти про античних персонажів за скульптурними образами? 

Особливості скульптур: пози, майстерне драпірування одягу.

Найбільше розвинений жанр у скульптурі УССР повоєнної доби і досі — скульптурний портрет: масово продукувалися портрети «вождів» і «героїв», у яких «документально вірно» передавалися риси портретованих.

У ділянці монументальної скульптури створено чимало пам'ятників, насамперед воєнних і партійних діячів. Серед них — Миколі Щорсові в Києві (1954) роботи М. Лисенка, В. Бородая і М. Суходолова . Риси помпезності мають пам'ятники генералові Ватутіну в Києві (1948) Є. Вучетича і низка пам'ятників «двічі героям Радянського Союзу», що їх за окремим указом Верховної Ради будували у містах і селах України.

У ділянці композиційної скульптури слід відзначити «Бокораша» В. Зноби (1957), «Олексу Довбуша» М. Рябініна і В. Сколоздри (1951), групову скульптуру «Перед боєм» з Б. Хмельницьким, М. Кривоносом й І. Богуном (О. Супрун і А. Білостоцького, 1954) та ін. Серед молодшої генерації українських митців помітне було намагання модернізувати скульптуру, наприклад, праці Т. Бриж (серія до старослов'янськї міфології: «Бог війни», «Бог землі, води», «Бог вогню», 1968–1970), Віри Шатух («Пам'ять», 1969), І. Чумака («Слово о полку Ігореві», 1966) та ін. на сучасні теми.

     Чимало скульпторів працювали в пластиці малих форм, зокрема в майоліці і теракоті: Б. Довгань («Волошки», 1960), В. Клоков («Біля струмка», 1962), О. Рапай-Маркіш («Чорт на козі», 1965, «Весілля», 1968) та ін.

     У 1970-х роках помітне відродження медальєрства в Україні (перша виставка медалей 1975 у Києві); серед ін. працювали у цій ділянці Г. Кальченко (медалі С. Гулака-Артемовського, Г. Сковороди, 1972; Л. Українки, 1974), Е. Мисько (І. Труша, 1969, О. Новаківського, В. Стефаника, 1972), О. Скобликов (М. Черемшини, 1974), І. Хотінок («До 700-річчя Данте Аліґ'єрі», 1965; «До 200-річчя від дня народження І. Котляревського», 1969), та ін.

    У Берліні працював В. Масютин, один з найяскравіших представників національного мистецтва (залишив серію медалей-рельєфів українських історичних постатей, бюсти гетьманів та сучасників). Усі інші, названі вище, у 1948–1950 виїхали до США.

 

  Окрему численну групу монументальної скульптури в Україні творили неперсональні пам'ятники і меморіальні ансамблі, присвячені історичним подіям, жертвам війни, ювілейним датам тощо (1971–1975 — понад 70), виконувані групами скульпторів і архітекторів, через що втрачалися індивідуальні прикмети окремих мистців.